Донори, ресурси та люди: за що конкурують у неприбутковому секторі

Чому конкуренція у громадському секторі зростає?

Оксана Матіяш зазначає, що конкуренція між організаціями зростає через зменшення ресурсів, які надає міжнародна спільнота. Адже на початку повномасштабного вторгнення доступ до донорських коштів був легшим: світові фонди та уряди спрямовували в Україну значні обсяги гуманітарної допомоги та фінансування. Однак згодом ці ресурси стали обмеженішими. Це, у свою чергу, загострило конкуренцію серед українських НУО.

«Ці ресурси були майже необмежені, а доступ до них був набагато легшим, тому що потрібно було швидко їх реалізовувати та доставити до бенефіціарів. Тому ці фінанси діставались й невеликим організаціям, у яких раніше не було досвіду співпраці із міжнародними донорами. Наразі конкуренція у секторі значно збільшується, оскільки ресурси та фінанси зменшуються. У світі з'являються глобально інші катастрофи, інші війни. Все це має вплив на ринок фінансування та донорів і лише посилює конкуренцію в тих сферах гуманітарного реагування, які є найзатребуванішими», — розповідає Оксана Матіяш.

У свою чергу Юлія Лемберг додає, що конкуренція в українському громадському секторі також посилюється через обмежену кількість  донорів. В той час, коли запит України на підтримку великий, можливості для отримання цих ресурсів постійно зменшуються. Це може призводити до суперництва замість партнерства між благодійними організаціями, які звертаються до одних і тих самих донорів.

«Згідно з дослідженнями, починаючи з лютого 2022-го року, кількість зареєстрованих благодійних організацій в Україні збільшилась у десятки разів і становить більше 20 000. Водночас кількість системних донорів, які підтримують українські організації, відносно стала. Ця невідповідність між обʼємом запитів і спроможністю їх підтримувати, створює конкуренцію».

Також Юлія Лемберг зазначає, що легше долають конкуренцію великі досвідчені організації, що призводить до того, що ініціативи, які не мають відповідного ресурсу або команди, втрачають свою активність і закриваються. Це, з одного боку, природний процес, але з іншого - призводить до зменшення кількості та різноманітності ініціатив, які приносять довгострокову користь суспільству.

За що конкурує український неприбутковий сектор?

Міла Леонова вважає, що однією з причин надмірної конкуренції в українському неприбутковому секторі є відсутність чітких правил та структури. Громадянське суспільство в Україні поки не має усталеної візії, яка б дозволила організаціям чітко визначити свою роль і місце на ринку. Вона вказує на необхідність більшої структурованості, яка б забезпечила кожному гравцеві можливість займати свою нішу і уникати дублювання зусиль. І, разом з тим, — конкуренції.

«Якби ми більше фокусувалися на конкретних сферах, а не били всі в одну точку, то змогли б ще більше створити умови для того, щоб кожен мав своє місце і своє призначення. Це була б така гра за правилами і тоді б ця конкуренція була б якраз досить збалансованою. Тою, яка б могла рухати всі ці процеси на краще, щоб ми були в тонусі, щоб ми якось один одного спонукали на інновації».

Загалом конкурують за:

• Фінансування та гранти: Багато організацій залежать від зовнішнього фінансування — міжнародних донорів або державних програм. Фінансування часто обмежене, тому доводиться конкурувати за ресурси, аби мати змогу реалізовувати свої проєкти;

• Вплив та визнання: Конкуренція може виникати через боротьбу за більший доступ до урядових структур, медіа чи громадської уваги;

• Людські ресурси: Досвідчені фахівці, волонтери або активісти є важливим ресурсом для НУО. Конкуренція за талановитих працівників може бути значною, особливо в організаціях з обмеженими ресурсами. Наразі існує проблема, що багато міжнародних організацій переманюють до себе українських спеціалістів, залишаючи сектор без професіоналів. У  дослідженні «Виклики та потреби українського неприбуткового сектору», що ініціювала організація «Philanthropy in Ukraine», пишуть:  «хантинг» (переманювання) персоналу організаціями-нерезидентами — один із найболючіших факторів впливу на роботу українських організацій. Значна різниця в розмірі оплати праці, ширші можливості кар’єрного росту, право бронювання працівників дозволяють міжнародним організаціям переманювати найкваліфікованишх спеціалістів. Як наслідок, знижується спроможність місцевих НУО ефективно реалізовувати проєкти». 

• Сфери роботи: Деякі організації працюють в одній сфері (для прикладу: допомога ветерананам, харчування, евакуація з небезпечних зон). Дублювання роботи призводить не лише до конкуренції, але й до втрати результативності;

• Стейкхолдерів: представники НУО конкурують за стейкхолдерів — зацікавлені сторони, які дотичні до роботи організацій та мають на них великий вплив.

За що НУО конкурує з міжнародними організаціями

Також одним з нелегких викликів для українських НУО є конкуренція з міжнародними організаціями. Міла Леонова звертає увагу на несправедливий розподіл ресурсів: часто міжнародні організації мають доступ до більшого фінансування та кращих умов праці, що створює нерівність у можливостях. І тоді мова йде не лише про боротьбу за фінанси, але і про справедливість.

«Стратегія локалізації була відповіддю на цю конкурентну сферу. Тому що конкуренція створила такий момент, як порушення гідності і прав. Адже розвиненіші організації можуть швидше претендувати на ресурси, ніж маленькі, які тільки розвиваються. Але при цьому, часто, ця маленька організація робить більший вплив та соціальний внесок у своїй громаді, ніж та велика, яка знаходиться десь далеко».

Також міжнародні організації часто мають більше досвіду і впливу, що дозволяє їм займати провідні позиції у координаційних механізмах та прийнятті рішень. Це тільки посилює конкуренцію за ресурси та сфери впливу між українськими та міжнародними НУО.

«Зараз маленькі і великі організації знаходяться в одному полі і просять доступ до одних і тих самих ресурсів. А ці ресурси, на жаль, обирають сильніших та досвідченіших. Тому ця конкуренція, мені здається, може зруйнувати і мотивацію, і взагалі бажання продовжувати діяти в цій сфері. Це впливає на віру, що ти спроможний щось змінити та стати видимим для когось. І тому, я думаю, що є два важелі у цій конкуренції: з одною боку — це рух, а з іншого — несправедливість», — каже Міла Леонова.

Недостатньо співпраці: чому українські НУО не поспішають партнеритись?

У дослідженні «Виклики та потреби українського неприбуткового сектору» пишуть, що одним із факторів підвищення ефективності роботи громадських організацій є співпраця та кооперація громадського сектору.  Тут йдеться про співпрацю як з українськими, так і міжнародними партнерами.

З початком повномасштабного вторгнення координація між українськими організаціями посилилась. Однак, попри тренд зростання, рівень цієї співпраці залишається недостатнім.

«Громадські організації кооперуються ситуативно для виконання проєктів, взаємного інформаційного підсилення у соцмережах, зрідка задля обміну досвідом і навчання. Окремі організації зрозуміли, що розвиток партнерської мережі (наприклад, у регіонах) підвищує їхню власну спроможність, тож почали активно розвивати менші ГО. Однак такі випадки радше поодинокі й викликають нерозуміння в більшості їхніх колег з сектору», — пишуть у дослідженні.

Основні причини недостатнього рівня співпраці в секторі:

• Конкуренція за ресурси (донорські кошти);
• Брак довіри. Відсутність розуміння того, наскільки відповідальною/доброчесною виявиться партнерська організація;
• Відсутність культури кооперації, вміння її вибудувати так, щоб вона була ефективною;
• Брак спілкування, нетворкінгу, сформованої відомої мережі, до якої можна доєднатися;
• Надмірна завантаженість роботою/проєктами/пошуком фінансування — відсутність сил і часу вибудовувати партнерство або доєднатися до інших ініціатив;

• Брак лідерства — ініціатора кооперації, співпраці й обміну досвідом.

   

У чому переваги партнерства та коаліцій

Оксана Матіяш зазначає, що партнерства завжди є додатковою перевагою для організацій, особливо коли йдеться про подання грантових заявок. Донори часто вибирають тих заявників, які демонструють здатність працювати разом для досягнення спільної мети.

«Партнерства — це завжди перевага та додатковий критерій. Тому що донор зацікавлений у тому, аби вибудовувати сталі відносини. І коли ми говоримо про вирішення якоїсь проблеми, одна організація не має достатньо ресурсу та експертизи самостійно долати цю проблему. А коли є партнерства в організації, які можуть підсилити одна одну, це завжди кращий варіант».

Міла Леонова додає, що партнерство дозволяє НУО об'єднувати свої зусилля для участі у великих проєктах та отримання значних ресурсів. Маленькі організації, об'єднуючись у консорціуми, можуть знижувати ризики і отримувати підтримку від досвідченіших партнерів.

«Якщо ми хочемо мати доступ до коштів, то маємо створювати коаліції та консорціуми. І маленькі організації мають бути свідомими того, що в одиночку вони не зможуть претендувати на якусь  більшу суму. Тому партнерство замість конкуренції дає доступ до великих фінансів. У випадку, якщо маленька організація з чимось не справляється, цю роботу підхоплюють досвідченіші партнери. Вони є гарантами того, що ця організація справиться».

Партнерства також відкривають можливості для обміну досвідом та знаннями, що сприяє взаємному зростанню та покращенню результатів діяльності.

«Я думаю, що побудова партнерств зараз є не лише можливістю вижити, а й далі розвиватися», — каже Міла Леонова.

Також додає, що в Альянсі вони активно займаються об’єднаннями, партнерствами та коаліціями з різними організаціями. Тут варто додати, що Альянс Українських організацій громадянського суспільства — це ініціативна група та аналітичний центр, що зосереджений на забезпеченні місцевого лідерства у реагуванні на гуманітарні кризи. І навколо цієї ідеї об’єдналися 16 українських організацій, які представляють різні сфери діяльності українського громадянського суспільства — від гуманітарної допомоги до будування спроможності та розвитку.

«Коли ми об’єднались, то побачили дуже багато переваг від цього. Перше: об’єднаний голос, адже коли тобі потрібно достукатися до когось, то ви вже представляєте групу інтересів. А це вже зовсім інше ставлення. Коли є об’єднання організацій, то є і позитивний імідж, адже ви робите разом класні речі і це гарно впливає на кожного учасника. Або, навпаки, твій імідж може працювати на загальний імідж групи. А ще це колективна мудристь, коли від кожної організації можна отримати менторинг, знання, емпатію. Таке не отримаєш самостійно», — розповідає Міла Леонова.

Юлія Лемберг додає, що «Фудбенк» має понад 365 угод, підписаних з різними організаціями і ця практика принесла свої плоди.

«У 2023-му році понад 100 партнерських організаційотримували від нас гуманітарну допомогу. У 2024-му році наших партнерів стає ще більше », — каже експертка.

Оксана Матіяш додає, що організаціям треба обирати  довгострокових партнерів, аби мати змогу рухатись вперед.

«Донори зазвичай будуть надавати перевагу тим, хто має сталий та доведений вплив і може працювати над довгостроковими змінами в секторі або системі».

Юлія Лемберг теж впевнена, що варто шукати партнерства та програми, які надають організаціям можливість розвиватися у довгостроковій перспективі. Також додає про важливість підтримки зі сторони суспільства.

«З міжнародного досвіду ми бачимо, що у суспільстві є і інші інструменти для підтримки благодійних організацій, не виключно в рамках проєктів, але і у формі професійного волонтерства, наглядових рад, надання Pro bono послуг для БО. На мій погляд, з розвитком культури благодійності у суспільстві буде зменшуватися і проблема конкуренції між організаціями. Партнерство та підтримка один одного особливо важливі в умовах війни, завдяки чому ми сильніші разом, на відміну від конкуренції, де фокус уваги зміщується на особисті інтереси та ресурси, що обмежує можливості для реальної допомоги нужденним. Сьогодні важливо розуміти, що наші спільні зусилля повинні бути спрямовані на досягнення загальної мети – допомога Україні. Синергія між організаціями створює ефект, який значно перевищує досягнення окремих ініціатив».

Отож, конкуренція у громадянському секторі є неминучою. Щоб зменшити її негативні наслідки, організаціям варто більше фокусуватися на співпраці та партнерствах, що допоможе їм ефективніше використовувати обмежені ресурси і досягати більших результатів. Співпраця, а не конкуренція, дозволить українським НУО знайти стійкі рішення для своїх проблем і забезпечити довгостроковий вплив на суспільство.

 В умовах обмеженого фінансування та високих вимог до результатів, стратегічні партнерства між організаціями можуть стати ключем до успішного розвитку громадянського суспільства в Україні. А співпраця допоможе організаціям уникнути дублювання зусиль, збільшити свій вплив і забезпечити стійкість проєктів навіть в умовах нестабільного фінансування.

_{*прев'ю зображення згенероване за допомогою ШІ.}