Локалізація гуманітарних ресурсів. Міжнародний вимір

Мета локалізації у тому, щоб передати управління гуманітарними ресурсами та можливість ухвалювати рішення щодо них місцевим громадським ініціативам, а не залишати довгий ланцюжок з посередників, погоджень і очікування. Тобто тоді інституційні донори напряму фінансують локальні організації, а не передають гроші  та ресурси через міжнародні представництва у країні або іншим шляхом. 

Саме локалізація гуманітарних ресурсів може зробити допомогу ефективною, адресною, стійкою і довготривалою. Справедливий розподіл ресурсів і швидкість цього процесу також, очікувано, мотивуватимуть представників громадського сектору далі лупати сю скалу та відчувати, що вони роблять вартісні речі, зокрема в очах інших країн. Саме тому ще одна з умов локалізації — це рівність і повага. Люди, які подекуди жертвують своїм життям у точках гуманітарних криз, прагнуть також ухвалювати рішення на міжнародних зустрічах, отримувати від партнерів важливі знання та інформацію, а також зменшити кількість бюрократії. Наразі міжнародна спільнота разом із українськими НУО активно працюють над тим, щоб запустити локалізацію в Україні, але процес нешвидкий. Детальніше прочитати про це можна у статті «Локалізація ресурсів: що це і чому важливо для розвитку громадського сектору».

Міжнародний досвід 

У 2016 році на Всесвітньому гуманітарному саміті в Туреччині уряди та гуманітарні організації різних країн зійшлися в думці, що локалізація має бути одним з основних пріоритетів. Так з’явилася Велика угода (The Grand Bargain), яка містить конкретні зобов’язання для того, щоб зробити гуманітарну допомогу прозорішою, ефективнішою та орієнтованою на людей, які її потребують. Перша версія до 2020 року передбачала збільшення частки фінансування, яка йде напряму до місцевих організацій, з 0,4% до 25%. А також розбудову кращої комунікації між ланками та зменшення бюрократії. Зокрема підписанти зобов’язалися враховувати думку людей у ​​громадах, які постраждали від гуманітарної кризи. 

Нині 68 підписантів погоджуються зі змістом Угоди (25 держав-членів, 26 неурядових організацій, 12 агенцій ООН, 2 рухи Червоного Хреста/Червоного Півмісяця та 2 міжурядові організації). Далі — цитата з документа: 

«Донори та міжнародні організації повинні забезпечити, щоб зусилля з локалізації в межах фінансування та координації враховували різних місцевих акторів; включаючи організації, що підтримують маргіналізовані групи, враховуючи важливу роль, яку вони відіграють в охопленні тих, хто живе в найбільш вразливих умовах, та у забезпеченні дотримання критичних вимірів цієї кризи — гендеру, віку, мови та інвалідності, а також у задоволенні особливих потреб». 

До 2020 року вдалося досягнути лише часткового прогресу, тому Велика угода нещадно критикувалася світовою спільнотою, зокрема і самими НУО. Проте деякі спеціалісти зазначали — масштабних зобов'язань було занадто багато, щоб виконати їх за 5 років. Тому підписанти вирішили оновити Угоду та створили вдосконалену ітерацію до 2023 року. Після її продовжили до 2026 року, враховуючи, що гуманітарні потреби у світі тільки загострюються та зростають. Які будуть успіхи третьої версії — оцінимо згодом. 

Дитячий фонд ООН UNICEF (United Nations Children's Fund)

Ще до Великої угоди знані міжнародні організації дотримувались курсу локалізації, хоч і не називали її конкретно цим словом. Серед них ЮНІСЕФ (UNICEF), дитячий фонд ООН, яка ще 53 роки тому зробила це пріоритетним напрямком. ЮНІСЕФ визнає необхідність тісної співпраці з місцевими акторами, перевагу багаторічної підтримки, а не короткотривалих партнерств, а також цінність залучення місцевих громад до ухвалення рішень щодо координації під час криз. А головне — надання більшої підтримки та інструментів фінансування для місцевих і національних організацій.

Так ЮНІСЕФ напряму виділила понад $47 млн для місцевих організацій в Сомалі, щоб допомогти подолати голод серед дітей і забезпечити вакцинацію тисячі з них. Так ресурси швидко адаптували під реальні потреби громади. Інша історія — під час спалаху поліомієліту в Нігерії у 2014-2016 роках структура звернулася до локальних партнерів, щоб якнайкраще організувати процеси, роботу на місцях та мобілізувати ресурси. Завдяки чому вдалося терміново вакцинувати 157 млн дітей. 

А на Мадагаскарі пряма фінансова підтримка ЮНІСЕФ забезпечила базові потреби постраждалим після стихійних лих і епідемії. Організація попіклувалася про послуги водопостачання та санітарії, пролікувала 41 864 дитини. Тільки вдумайтеся, надала екстрене харчування 171 718 дітям. Очевидно, що якби ця допомога проходила кілька ланок затвердження та бюрократичні процеси посередників, дійшла б до отримувачів тільки частково і, ймовірно, запізно. 

Крім того, ЮНІСЕФ активно співпрацює з локальними організаціями по всьому світу, щоб обмінюватися інформацією та знаннями. Зокрема ініціює програми наставництва, тренінги та всіляко підтримує партнерів. Це стратегічний хід, адже попередня підготовка дозволяє місцевим ініціативам краще реагувати на кризу та мати узгоджений план дій. Наприклад, після землетрусу на Гаїті 2021 року організація активно співпрацювала з місцевими акторами, щоб надавати гуманітарну допомогу — забезпечувати водою, санітарними послугами та медичною допомогою. Але серед іншого важливим аспектом була комунікація та обмін інформацією для документування випадків порушення прав людини, насильства та експлуатації. Ця звітність охопила понад 433 тисячі осіб. 

При цьому представники самої ЮНІСЕФ зазначають, що налаштування якісних і ефективних партнерських відносин з місцевими ОГС потребують неабияких зусиль, а також компетентності, емоційного інтелекту та навичок міжособистісного спілкування серед співробітників структури. Але успіхи є і це підтверджують урядові органи в Лівані, Нігері та Південному Судані, такі як міністерства гуманітарної діяльності, національні агентства з боротьби зі стихійними лихами та технічні органи влади. Вони визнають роль ЮНІСЕФ у екстреному реагуванні на надзвичайні ситуації та зміцненні потенціалу місцевих організацій. 

Агентство США з міжнародного розвитку USAID (The United States Agency for International Development) 

Турбота та підтримка USAID охоплює понад 100 країн світу, деякі з яких досить довго перебувають у стані кризи, тож люди там просто не можуть чекати. Тому організація взяла курс на локалізацію гуманітарної допомоги, щоб ефективніше впливати на глобальний добробут через взаємодію з місцевими партнерами. 

USAID запустили проєкт «Local Works» у країнах Африки, щоб надати місцевим акторам можливість досягти більшої незалежності та сталого розвитку. В межах ініціативи локальні ОГС фінансують, навчають, надають інструменти та ресурси, щоб втілити різні задуми. За очікуваннями такі організації зможуть самостійно визначати пріоритети, розробляти та впроваджувати рішення. 

Наприклад, у Мозамбіку програма зосереджується на психічному здоров’ї молоді. Юні пани та панянки самі визначили, які несприятливі події в їхньому дитинстві призвели до того, що нині вони мають труднощі з працездатністю та участю в освітніх процесах. З цими наслідками й працюють. В Анголі інвестують в безпеку дорожнього руху та запобігання травмам або летальним наслідкам через ДТП. В Кенії зосереджені на місцевих природоохоронних організаціях, які впливають на збереження локальних ресурсів. 

В Зімбабве працюють над розробкою і тестуванням рішень для молоді, щоб створити робочі місця, підвищити їхній дохід і боротися з бідністю та відчаєм серед майбутніх змінотворців. В Сьєрра-Леоне ж активно взялися за розв’язання проблеми сексуального та гендерно зумовленого насильства, а також пілотування заходів в цьому контексті. Тож USAID у кожній африканській країні стратегічно інвестує у те, щоб місцеві організації мали компетенції та можливості не тільки для подолання наявних викликів, а й створення бази для роботи з майбутніми. 

Інший приклад взаємодії з місцевими організаціями та локалізації ресурсів — штат Качин у М'я́нмі (Бірмі). Там вирує героїнова епідемія, зокрема через бідність поколінь, найбільше виробництво опіуму у світі, а отже легку доступність речовин. USAID понад два десятиліття підтримує місцевих партнерів — реабілітаційний центр, де наркозалежні можуть отримати медичну підтримку та поштовх для того, щоб вилікуватися та змінити життя. Це приклад довіри, коли велика організація абсолютно впевнена в експертизі та досвіді локального актора, і готова брати участь в його проєкті на довготривалій основі.

Тим часом реабілітаційний центр самостійно вигадує нові підходи до актуальних проблем. Наприклад, в країні саме наркозалежні жінки стикаються з додатковою стигматизацією. По-перше, вони соромляться звертатися за допомогою, по-друге, часто опікуються маленькими дітьми або родичами поважного віку й просто не мають часу на реабілітацію. Тому центр створив 90-денну програму для жінок зі спеціальною медичною допомогою в домашніх умовах, в межах якої учасниці відчувають більшу безпеку. Спеціалісти та волонтери допомагають їм припинити вживання, пережити симптоми відміни, психологічно стабілізуватися та уникнути рецидиву. 

Ще один з успішних проєктів з локалізації, які підтримує USAID, Humanitarian Partnership Platform — об’єднання локальних НУО, кооперативів, приватних компаній, навіть релігійних груп і жіночих організацій на Філіппінах. Разом вони співпрацюють для того, щоб реакція на стихійні та техногенні катастрофи була швидкою, скоординованою та масштабованою. Нині Платформа складається з 14 активних організацій і розширила свою діяльність на всі регіони Філіппін. В більш-менш спокійний період структура планує заходи та вкладає у свій розвиток, а під час криз перемикається на екстрений режим, фінансує та супроводжує служби реагування на передовій подій. 

З моменту запуску Humanitarian Partnership Platform відреагувала на 32 катастрофи, зокрема супертайфуном Рай у 2022 році, в загальному підтримавши 2 201 920 людей. Такого впливу вдалося досягти завдяки вже створеним зв’язкам між місцевими НОУ, корпораціями, спільнотами та іноземними донорами. 

Міжнародна організація з міграції IOM (International Organization for Migration) 

Ця структура також прагне залучати локальні організації та громади до розв’язання кризових ситуацій. Зосереджуються на підтримці місцевих організацій, щоб ефективно реагувати на події та створювати тривалі рішення для громад. Серед іншого впроваджують програми з працевлаштування та охорони здоров’я, залучають до обговорень та пошуків рішення жінок і молодь, що формує довіру серед спільноти. 

Велику роль IOM бачить у навчанні та передачі важелів ухвалення рішень саме локальним організаціям. Тому її представники проводять тренінги, що орієнтовані на управління проєктами, моніторинг, оцінювання та розвиток навичок ефективного використання ресурсів. Таку серію семінарів організація мала у Південному Судані для своїх партнерів, зокрема Community Empowerment for Progress Organization (CEPO), Support for Peace and Education Development Programme (SPEDP), Whitaker Peace & Development Initiative (WPDI) and Finn Church Aid (FCA), які працюють у постраждалих регіонах. Метою тренінгів було зменшити залежність цих місцевих ініціатив від міжнародних партнерів, самостійно активно реалізовувати програми з відновлення та стабілізації громад. 

У 2021 році IOM разом з Міністерством закордонних справ Нідерландів запустили глобальну ініціативу Cooperation on Migration and Partnerships for Sustainable Solutions (COMPASS) project у 14 країнах. Програма прагне розширювати можливості мігрантів, щоб ті могли та хотіли робити сталий внесок у розвиток своєї громади. Вона містить як пряму та комплексну гуманітарну допомогу, медичну та психологічну підтримку, правові консультації, а також можливість гідного та добровільного повернення людей до країн походження. Станом на липень 2023 року, допомогу отримали 70 000 мігрантів. 

COMPASS активно співпрацює з організаціями на місцях, щоб впевнитися у актуальності потреб мігрантів і їхніх громад. Тому провела навчання для понад 1500 урядових і громадських діячів у сфері управління міграцією. Також команда проєкту працює безпосередньо з членами спільноти, тільки у 2022 році популяризувавши безпечну міграцію серед 15 000 молодих людей. 

Також серед знаних організацій, які підписали Велику угоду та активно працюють у напрямку локалізації: ООН і різні її агенції (WHO, UN Women, UNHCR, UNFPA), Міжнародний комітет Червоного Хреста та Міжнародна федерація товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Міжнародна організація праці тощо; неурядові організації Save the Children, Mercy Corps, Oxfam, ActionAid тощо; уряди таких країн донорів, як США, Франція, Німеччина, Японія, Канада, Нідерланди, Велика Британія та інші.

Думка самих міжнародних організацій 

Для дослідження 2022 року, яке опублікували у International Journal of Disaster Risk Reduction, опитали практиків — представників міжнародних гуманітарних організацій (МГО) щодо зусиль з локалізації. Всі з них бачать неабиякі плюси в цьому процесі та відзначають провідну роль локальних акторів в реагуванні на кризи. 

«Ви повинні визнати, що ці місцеві актори мають цінність, яку ми не можемо запропонувати, тому вони можуть отримати довіру громади або доступ до різних географічних частин», — зазначають в World Vision International. 

Як загальні драйвери локалізації відзначають глобальні ініціативи — ту ж Велику угоду, Цілі сталого розвитку та Хартію змін. Респонденти впевнені, що МГО не можуть вічно підтримувати країни, а локалізація є рішенням. Вона посилює стійкість і самозабезпеченість країн і місцевих громад. Що також дає потенціал для розвитку місцевої економіки. 

«Місцеві органи влади в країнах, де ми працюємо, стають все кращими й кращими у підготовці та реагуванні на надзвичайні ситуації. І в результаті вони хочуть бути лідерами», — підтверджують у CARE. 

«Локалізація виникає, як реакція на залежність від допомоги. Залежність дуже травматична і руйнівна, це підриває соціальний та економічний розвиток», — додають у World Food Programme.

А от як одну з перешкод на шляху локалізації визнали опір деяких МГО, які не хочуть втрачати владу: «Вони не сприяють розвитку місцевих можливостей, тому що хочуть зберегти контроль, наскільки це можливо... ». Також, за словами опитуваних, більшості з місцевих акторів часто бракує досвіду, компетенцій та знань, який міжнародні організації здобували десятиліттями. Часто вони не хочуть брати на себе підвищену відповідальність та займатися гуманітарним розвитком. Серед інших перепон: корупція на місцях, низький рівень політичної стабільності, категоричність уряду, недостатнє фінансування невеликих локальних ініціатив тощо. 

Попри деякі перешкоди, як з боку міжнародних організацій, так і з боку місцевих ініціатив в кризових зонах, локалізація гуманітарних ресурсів може трансформувати на краще всю систему глобальної допомоги. Адже головна мета всіх учасників процесу одна — швидко, ефективно та стало допомогти людям, які того потребують. 

_{прев'ю зображення згенероване за допомогою ШІ.}