«Нічого для нас без нас»: у Києві під час дискусії говорили про локалізацію

21 серпня у Києві  відбулась подія «Локалізація: простими словами про складні речі». Спікерами були Володимир Шейгус, Маргарита Кузнецова, Лєра Лауда, Анна Нішніанідзе, Руслана Романчук та Міла Леонова.

Під час панельної дискусії говорили те, що таке локалізація гуманітарних ресурсів, чому вона важлива для українського неприбуткового сектору, чому локальним організаціям треба бути готовими до локалізації та який донорський погляд на цей процес.

На початку дискусії експерти поділились своїми думками думками про те, що таке локалізація гуманітарних ресурсів.

Старша менеджерка з грантів та комплаєнсу Chemonics UK Маргарита Кузнєцова зауважила, що локалізація — це вже не тренд, а щоденна рутина для українських НУО. Однак, цей процес не відбувається швидко.

«Локалізація — це не тільки про передачу відповідальності, але і знань та ресурсів. Тому що ми взяли і принесли організації можливість розвиватися локально, тому треба надати їй якийсь ресурс, і не  тільки фінансовий. Це коли ми проводимо тренінги, навчання, пояснюємо, як працюють всі наші процедури та політики. Тобто, це не тільки про бажання взяти, але і готовність взяти і нести. І варто додати, що локалізація — це трансформація, яка відбувається поступово».

Директорка Альянсу українських організацій громадянського суспільства Міла Леонова теж погодилась із думкою, що локалізація це не лише про отримання чогось.

«Є така метафора: бери і неси. Відповідальність не можна просто передати, її треба взяти. І тут важливо, як ми, місцеві учасники, ставимось до цієї відповідальності. Чи ми лише вимагаємо чи беремо і робимо разом із партнерами? Тому що дуже важливо, аби локалізація відбувалась у парі, адже це переосмислення ролей та правил. Для мене локалізація – це не тільки про «бери», «віддавай», а і про синергію і те, як ми вміємо взаємодіяти. Один з гарних маркерів локалізації — це партнерство».

А CEO та співзасновниця Philanthropy in Ukraine Анна Нішніанідзе додала, що локалізація – це передача відповідальності від міжнародних донорів (не тільки інституційних) до локальних організацій. 

«Під локальними я зараз маю на увазі українські організації. Тобто, локалізація – це передача інтелектуального права локальним гравцям мати можливість приймати рішення при розробці програм. Передача довіри вести ці програми. Це участь локальних організацій на майданчиках, де приймаються  рішення. Ось це в комплексі і є локалізація».

Експертка з питань зміцнення потенціалу та локалізації у ГО «Ресурсний центр НДО» Руслана Романчук, додала:

«З моєї перспективи, локалізація — це фундамент адекватного рівня надання гуманітарної допомоги не тільки в Україні, але і в світі. Локалізація — це економічно вигідний ефективний шлях управління системами гуманітарного реагування в Україні і світі. І це супер коротка фраза: нічого для нас без нас».

Загалом під час дискусії визначили, що локалізація – це:

• Передача відповідальності, ресурсів та права ухвалювати рішення від міжнародних донорів до локальних та національних організацій;
• Це не тільки про гроші, але й про знання, досвід, участь у прийнятті рішень, представництво на міжнародних майданчиках;

• Локалізація – це не лише про перерозподіл коштів, але і про суб’єктність локальних організацій.

   

Що стосується донорів, то у результаті дискусії визначили, що донори також мають змінювати підхід до співпраці з українськими НУО. Не лише фінансувати, але і робити їх рівноправними партнерами, давати більше автономії, чути їхні потреби та не забирати на себе досягнення локальних організацій. Однак, важливо, аби українські організації зі своєї сторони могли самостійно формувати свої потреби та бути ініціативними.

«Локальні організації чомусь часто бояться заявляти про себе світу, що у них є спроможності щось зробити. Не відвідують зустрічі та кластери, не заявляють про себе донорам, не подаються на великі гранти», – зауважила Руслана Романчук.

Загалом під час дискусії визначили основні виклики локалізації:

• Різні інтерпретації терміну «локалізація» не лише серед українських організацій, а й міжнародних донорів;
• Часто процес локалізації сприймають виключно через призму грошей, а не комплексно;
• Деякі локальні організації поки не готові до повної відповідальності за ресурси і їм потрібно багато вчитись.