«Цей дощ надовго»: як відбувається гуманітарне реагування в Україні

В Україні гуманітарна криза розпочалась ще у 2014-му році, коли Росія застосувала проти неї військову агресію. Згодом це переросло у затяжну фазу збройного конфлікту, що тільки збільшувало гуманітарні потреби. А повномасштабне вторгнення сильно загострило цю ситуацію, адже збільшилась кількість постраждалих, а також зріс масштаб території, де необхідна гуманітарна допомога.

Згідно з інформацією оперативного зведення OCHA (Office for the Coordination of Humanitarian Affairs) від 12 липня 2024-го року, 14,6 мільйонів українців потребують гуманітарної допомоги, а кількість внутрішньо переміщених осіб становить 3,5 мільйони людей. На прифронтових територіях цивільна інфраструктура страждає від бойових дій, а вся Україна потерпає від обстрілів та проблем з електроенергією. Також у зведенні йдеться про те, що через недостатнє фінансування гуманітарні організації не мають змоги забезпечити критичні потреби людей.

Голова наглядової ради благодійного фонду «Твоя опора» Діна Волинець розповідає, що наразі виділяють 3 категорії українців, які мають найбільші гуманітарні потреби:

• внутрішньо переміщені особи;
• люди, які живуть на територіях, наближених до зони бойових дій;

• люди, які повернулися до України з-за кордону (returnees). 

   

Також додає, що після більше двох років повномасштабної війни, Україна досі перебуває у стані гуманітарної кризи, а на деяких територіях – гострої кризи.

«(порівнянно із 2014-им роком)... зараз ми перейшли від «гуманітарна криза вздовж лінії розмежування» до «гуманітарна криза подекуди на всій території України», – зазначає Діна.

Зважаючи на стан гуманітарної кризи в Україні, ми дослідили питання про те, що таке гуманітарне реагування, хто цим займається та як працюють організації, завдання яких – врятувати життя людей.

Що таке гуманітарне реагування

Отож, гуманітарне реагування – це дії, спрямовані на допомогу людям, які постраждали внаслідок природних збройних конфліктів, надзвичайних ситуацій, катастроф або епідемій. Основна мета гуманітарного реагування – це врятувати людські життя, зменшити страждання людей, зберігаючи при цьому їх право на повагу та гідність.

Зазвичай гуманітарним реагуванням займаються міжнародні та локальні організації, а також урядові агенції, місцеві громади та різноманітні волонтерські фонди.

Під час фази гострого реагування важливо евакуювати постраждалих з небезпечного місця, забезпечити їжею, водою, медикаментами та прихистком. Але, цим реагування на кризу не завершується.

«Гуманітарне реагування вважається ефективним не тоді, коли кожна організація вважається ефективною сама по собі, а тоді, коли в умовного Івана Петровича, який живе десь під Куп’янськом, закриті всі гуманітарні потреби. Коли проходить оцінка ефективності гуманітарного реагування в цілому по країні, міряють не нас з вами, чи ми всі були ефективні, а те, чи були задоволені гуманітарні потреби людей, які постраждали», – розповідає Діна Волинець.

Стандарти гуманітарного реагування

Для того, аби ефективно надавати допомогу, практики гуманітарного реагування в усьому світі постійно працюють над стандартами гуманітарного реагування. Це набір напрацьованих практичних рекомендацій, завдяки яким гуманітарні організації можуть допомагати людям продуктивно, ефективно та злагоджено. Загальний підхід та деякі стандарти якісно описані у посібнику «Сфера» – «Гуманітарна хартія та мінімальні стандарти гуманітарної допомоги».

Уся діяльність в сфері гуманітарного реагування базується на чотирьох принципах:

• Гуманність: гуманітарне реагування має базуватися на принципі людяності та спрямовувати свою діяльність на зменшення страждань і забезпечення гідності постраждалих;
• Неупередженість: допомога повинна надаватися постраждалим, які її потребують, без расових, релігійних, статевих або інших видів дискримінацій;
• Нейтральність: гуманітарним організаціям необхідно утримуватися від участі у військових, політичних або інших суперечках;

• Незалежність: гуманітарна діяльність має бути незалежною від політичних, економічних, військових або інших впливів.

   

Вже розробили чимало стандартів – від аналізу ринків до освіти в умовах гуманітарної кризи. Проте до базового посібника входять чотири:

• Водопостачання, гігієна, санітарія;
• Продовольча допомога та харчування;
• Притулок та нехарчова допомога (забезпечення постраждалих житлом та необхідними речами);

• Захист прав людини (захист прав та гідності, запобігання насильству та інше).

   

Діна Волинець зазначає, що дотримання мінімальних стандартів гуманітарного реагування – це той мінімум, який забезпечує дотримання поваги та гідності людей в гуманітарному реагуванні. І саме тому гуманітарні організації мають прагнути до їх впровадження.

Також додає, що більшість стандартів, якими зараз користуються українські організації, хоч і напрацьовані міжнародною спільнотою, все одно постійно контекстуалізуються в нових умовах. В той же час,  багато міжнародних гуманітарних спільнот вже користується українським досвідом, наприклад, вивчаючи тему гуманітарного реагування в урбанізованих контекстах (містах із багатоповерховою забудовою). 

«Взимку проєкт «Сфера»  презентувала тренінговий блок для гуманітарних працівників по всьому світу, який називається «Гуманітарне реагування в урбанізованих контекстах» про гуманітарне реагування у великих містах. І він повністю прописаний на основі кейсів Харкова та Маріуполя. Тобто зараз вже на основні українських кейсів ведуться тренінги по всьому світу щодо гуманітарних стандартів».

Діна додає, що гуманітарне реагування – це взаємодія із людським життям, тому дотримуватись стандартів гуманітарного реагування є важливою і відповідальною місією – це як лікарям дотримуватись клятви Гіппократа.

Кризове гуманітарне реагування в Україні

Кризове гуманітарне реагування – це термінові заходи, спрямовані на надання допомоги людям, що постраждали внаслідок раптових кризових ситуацій. Діна Волинець розповідає, що кризове гуманітарне реагування – це перша фаза гуманітарного реагування. На цьому етапі головна задача — це зберегти життя та здоров’я людей.

Членкиня правління благодійного фонду «Схід SOS» Оксана Куянцева зауважує, що кризове реагування – це ситуація, що дуже швидко розвивається, загрожує життю та здоров’ю населення і де сил держави, щоб впоратися з процесом або проблемою, не вистачає. Також додає, що кризове реагування – це раптові нові виклики, до яких складно або неможливо підготуватись завчасно.

«Підрив Каховської ГЕС у 2023 році– це приклад надзвичайної ситуації, коли потребувалося кризове реагування, бо потреби виникали раптово і були для нас новими – це порятунок людей та тварин із зони підтоплення, забезпечення питною водою районів, які раніше не мали цієї потреби, закупівля специфічного обладнання для рятувальників.  Оскільки проєктів, які б передбачали кошти на кризове реагування у надзвичайних ситуаціях наш фонд не має, потрібно було переорієнтовувати наявне фінансування для допомоги. Інший приклад –  масова евакуація людей з Вовчанського та Торецького напрямів у Харківській та Донецькій областях у травні-липні цього року. Це так само про кризове реагування, бо щойно Росія посилює обстріли і наближається до населених пунктів, тисячі людей одночасно потребують допомоги у виїзді з небезпеки, особливо це стосується людей старшого віку та людей з інвалідністю, які залишаються самі під обстрілами. Ми маємо досвід евакуації, але при загостренні постає проблема масового розселення людей, розгортання шелтерів у стислі терміни, уваги до специфічних потреб представників маломобільних груп населення», – каже експертка.

Оксана Куянцева додає, що точно передбачити, яка саме допомога буде потрібна, – неможливо. Тому необхідно бути на місці, шукати та самостійно проводити оцінку потреб. 

«Перше, що ми робимо на кризовому реагуванні – це проводимо  «needs assessment», збір потреб, але перебуваючи саме на місці, спілкуючись з постраждалими людьми, місцевою адміністрацією та рятувальниками. На місце події у нас завжди виїжджають моніторингові команди. Зараз у нас є сталі сформовані команди по всій прифронтовій зоні. Навчені, які пройшли всі курси підготовки, такі як базовий такмед та першу психологічну допомогу. Вони знають, як поводитися у кризових ситуаціях та як швидко передати запити у роботу гуманітарному напряму».

Оксана Куянцева зауважує, що під час кризового реагування важлива комунікація з міжнародними партнерами, адже більшість фінансування фонду – це проєктна діяльність.

«Відповідно, ми одразу переглядаємо поточні проєкти, де б ми могли переорієнтувати кошти, обґрунтовуємо це і погоджуємо з донорами. Політика закупівель фонду  містить спрощену процедуру для закупівель в умовах кризового реагування».

Керівник Департаменту управління надзвичайними ситуаціями Товариства Українського Червоного Хреста  Андрій Познякевич, додає, що кризове реагування передбачає в собі різке зниження рівня задоволення базових потреб постраждалих (їжа, вода, гігієна, інформація). 

«Не можу сказати, що кризове реагування відрізняється від звичайного. Що стосується організації в нашій роботі, то кризове реагування заключається в заходах з пошуку-порятунку постраждалих у надзвичайних ситуаціях, за які відповідають загони швидкого реагування. Вони також намагаються закрити базові потреби постраждалих».

Гуманітарна координація: як співпрацюють українські гуманітарні організації

У гуманітарному реагуванні важливою є гуманітарна координація. Це узгодження між собою дій і ресурсів різних гуманітарних організацій, а також місцевих громад та адміністрацій задля ефективної допомоги постраждалим людям. 

Оксана Куянцева ділиться досвідом, що проблема гуманітарної координації загострилась під час повномасштабного вторгнення, коли ще не було координаційних штабів і гуманітарні організації рідше комунікували між собою. Це стало проблемою під час надання допомоги постраждалим.

«Основний виклик, який досі актуальний – це координація. У перші місяці вторгнення у нас були ситуації, коли волонтери в Ірпінській громаді шукали продукти, при тому, що були забиті продуктами склади у Києві. І ніхто їх не скоординував між собою. Тому до того, як створили перші координаційні штаби, було дуже проблемно з комунікацією між організаціями».

 

Також Оксана додає, що наразі ця проблема залишається актуальною, як на регіональному, так і національному рівнях.

«На сьогоднішній день формується мережа координаційних гуманітарних центрів (КГЦ). Якщо говорити про Харків, то там це круто спрацювало. КГЦ об'єднав реагування на Харківщині. Це один з хороших прикладів, коли кожна організація була на своєму місці, де чітко розподілені ролі. На Донеччині такого центру поки немає, але він точно має бути створений, те саме стосується і Сумщини».

За її словами, організації часто не люблять координуватись між собою через страх конкуренції.

«Більшість організацій не люблять координуватись, вони чомусь бояться, що у них вкрадуть якусь ідею, чи що буде якась конкуренція між ними з точки зору донора. І ми над цим активно працюємо. Я пояснюю, що в нашому випадку основна мета — це не отримати гроші, а допомогти людям, які цього потребують. Відповідно, якщо навіть  хтось вкраде вашу ідею та допоможе цим людям, то поставте собі галочку — люди отримали необхідну допомогу. Отакого мислення дуже бракує і координація залишається основною проблемою і на сьогодні», — розповідає Оксана Куянцева.

Що стосується державного органу, який координує гуманітарне реагування, то, за словами Діни Волинець, наразі його немає.

Також експертка додає, що взаємодіяти між собою організаціям допомагає залучення до кластерної системи. Це  – підхід до гуманітарної координації, що використовує спеціалізовані групи для управління та організації гуманітарною допомогою під час кризових ситуацій.

«Більше організацій почали взаємодіяти з кластерною системою, відповідно більше почали взаємодіяти між собою. Але ми повинні розуміти, що і половина організацій, які займаються гуманітарним реагуванням, не представлені в кластерній системі та не подають свою інформацію до звіту роботи (activity info)», – розповідає Діна Волинець. І додає, що гуманітарна координація наразі ефективніша на регіональному рівні, де працюють небагато організацій, більшість з яких — знайомі між собою.

Які сектори зараз потребують найбільшої допомоги?

Спираючись на статистику Responce relief  Діна Волинець розповідає, що наразі найбільш непрофінансовані сфери — це продовольча безпека, сфера житла та тимчасового житла, а також подекуди гігієна.

«І я би сказала, що саме гігієна ще страждатиме доволі сильно до кінця року. Тому що в багатьох локаціях відсутнє світло та водопостачання. Зараз можна вважати, що великі гуманітарні потреби мають саме великі міста, що знаходяться під обстрілами. Тому що загалом виходить, що саме у багатоповерховій забудові ускладнюється доступ до тих категорій людей, які найбільше потребують цієї допомоги».

Оксана Куянцева додає, що зараз гуманітарного реагування потребують прифронтові зони, однак, поза належною увагою залишаються регіони, де є багато внутрішньо переміщених людей.

Гуманітарні виклики: до чого готуються організації

Оксана Куянцева зазначає, що гуманітарні потреби, які закриває «Cхід SOS», ще довго не втратять своєї актуальності.

«Ми, наприклад, фокусно співпрацюємо з ФАПами (фельдшерсько-акушерські пункти) в прифронтових областях, здебільшого у селах, і закуповуємо медичне обладнання. Це точно буде актуально. Так само в межах діяльності гуманітарного напряму ми облаштовуємо шелтери, зокрема для маломобільних людей, бомбосховища та укриття в закладах освіти. Знов таки, ця потреба нікуди не зникне. Ми системно допомагаємо рятувальникам,  закуповуємо дуже багато різного спорядження та засобів індивідуального захисту. Все, що ми зараз робимо, на жаль, не втратить актуальності. Це стосується і евакуації, адже навіть після деокупації люди масово покидають територію через гуманітарну кризу, яка там виникла. Хотілося б і надалі підтримувати всі активності, але питання завжди про те, наскільки в нас вистачить коштів і спроможностей».

Андрій Познякевич каже, що великим колективним викликом буде зима 2024-2025.

«Відповідно нашу стратегію і наше бачення ми все ж таки фокусуємо на колективному підході: колективні шелтери, колективні центри обігріву, колективні центри надання соціальних послуг і так далі. Тому, скажемо так, ми не закриваємося у якусь свою бульбашку. Навпаки, ідентифікуючи проблему, ми намагаємося шукати ресурси, виявляти потреби і закривати їх. Зараз вже, звісно, це енергоресурси, забезпечення енергоресурсами, як індивідуального окремо взятого бенефіціара, точно так само, і консолідований колективний підхід».

Діна Волинець додає, що гуманітарна криза в Україні ще буде довго, тому організаціям варто вдало організувати свою роботу, аби запобігти вигоранню команди.

«Цей дощ надовго, як то кажуть. Більше того, гуманітарні потреби будуть видозмінюватись, але вони довго ще нікуди не підуть. Нам треба професіоналізуватись в цьому, тому що дуже важко грати в довгу і легко вигоріти. І ті, хто працюють 2,5 роки в активному режимі, ми всі десь вигораємо. Якщо ти хочеш, щоб волонтери не вигорали, треба ними професійніше управляти, слідкувати за тривалістю робочого дня і так далі».

Представники некомерційного сектору сходяться на думці, що гуманітарна криза в Україні триватиме довго і переходитиме у різні фази. І мільйони українців так само матимуть гуманітарні потреби, які потрібно буде закривати. Для цього потрібні не лише кошти, ресурси та підтримка міжнародних партнерів, але і стійкість самих представників НУО. Тому організаціям вже важливо дбати про свою команду, фізичний та психологічний стан працівників та запобігати їх вигоранню. А ще не забувати про координацію та співпрацю між різними локальними організаціями. Адже сила – в єдності.

_{*прев'ю зображення згенероване за допомогою ШІ.}