«Людям хочеться бути причетними до добра»: як етично допомогти дітям у інтернатах на свята

Чому задаровувати дітей солодощами не завжди добре?

Різдвяні свята для багатьох людей не тільки можливість провести час із сім’єю чи отримати подрунки, а й самому стати благодійником:

«На такі свята хочеться зробити щось добре, деколи навіть не питаючи, чи потрібно це добро? Я вважаю, що в нас немає культури такої допомоги, бо інтернат — це закрита структура,  яка обросла стереотипами. Звісно, люди ж не від злості це роблять, вони ж думають, що це добре — привезти тонни цукерок, іграшок. Добре, що є бажання допомогти, але немає розуміння, як це конвертувати у щось потрібне. Людям хочеться бути причетними до добра», — каже Олеся Яскевич.

Найфундаментальніша причина того, що українці задаровують дітей у інтернатах, у тому, що такі заклади здаються нормою — понад 76% опитаних українців вважають, що інтернати необхідні, каже Анастасія Степула. Але у них не виникає запитання: чому ці діти опиняються там? 

Анастасія Степула пояснює, що більшість дітей в українських інтернатах — це діти, які мають батьків:

«Наприклад, сім'я бідна, тож інтернат пропонує розмістити в себе дитину, щоб зняти фінансове навантаження з сім'ї. Або сім'я переживає якісь труднощі, і держава замість того, щоб підтримати батьків і зберегти родину, пропонує віддати дітей у заклад. Або ж якщо дитина з інвалідністю, то замість послуг денного догляду, інклюзивної освіти, системи, яка підтримує життя дитини в сім'ї, — знову інтернат».

Тож на фоні цього сприйняття, що інтернати — це нормально, що там живуть сироти, і виникає бажання задаровувати дітей. Але це несистемна допомога, вважає Анастасія. Адже у багатьох інтернатів є немалі бюджети і вони здатні організувати такі свята самі, також чимало донорських організацій їм допомагають.

«Ці свята іноді не те, чим здаються на перший погляд: дітей змушують зубрити віршики, і коли ви приходите в інтернат, то швидше за все ви вже третя чи четверта група. І діти, як на конвеєрі, з ранку до ночі розказують віршики — це вже не про свято, а про експлуатацію та розважання волонтерів», — ділиться Анастасія.

Загалом така кількість різноманітних подарунків, солодощів може негативно впливати на самих дітей — речі не здаються цінними, адже волонтери і наступного року подарують те, що хочеться:

«Це виховує споживацький підхід до життя, до суспільства, до держави. Ці діти виростають дорослими, які вимагають до себе певного ставлення і ось цих нескінченних подарунків», — розповідає Анастасія.

Ще одна загроза такого задаровування у тому, що це відбувається раз чи двічі на рік, каже Анастасія. На День Святого Миколая і на День захисту дітей до інтернатів приходить багато людей, а решту часу — нікого. 

«У дітей, які живуть у інтернатах, порушене відчуття прив’язаності. Вони дуже швидко починають називати мамою чи татом будь-кого, хто прийшов. Тож для них це травматична історія, бо ось є дорослі, яким ми нібито потрібні, а потім нікого немає. Це сприймається як зрада. Тому така несистемність провокує руйнування самоцінності дитини», — пояснює Анастасія Степула.

Філія БО «БФ «Деполь Україна» має багаторічний досвід роботи в Залучанському дитячому будинку-інтернаті у Івано-Франківській області. Там перебувають діти та молодь з інвалідністю, команда щодня у будні приїжджає до них і влаштовує майстер-класи, допомагає персоналу з доглядом, влаштовує перегляди кіно тощо. Керівниця філії Богдана Піскозуб та соціальна працівниця Уляна Райд кажуть, що нерідко перед різдвяними святами до інтернату приїжджають повні автобуси людей, але не всі готові до того, що їх чекає. Адже діти можуть злякатися, розплакатися, деякі на кріслах колісних чи не можуть встати з ліжка. Не всім дітям можна їсти солодощі та мандарини, які привозять небайдужі, каже Уляна: 

«У нас діти з інвалідністю є, які їдять блендеровану їжу, тож не можуть з'їсти мандарин. Або ж фізично можуть з’їсти, але їдять разом зі шкіркою. Хтось може і весь пакунок цукерок з’їсти за один раз, тож ми мусимо пильнувати. Мандарини — це така фішка свята Миколая, але є діти, яким треба йогурт чи пюре, це для них буде смаколик».

Тож у інтернаті вважають, що краще допомагати цільово і закривати потреби та бажання вихованців. Для цього на свято Миколая діти пишуть листи, а благодійники виконують їх. Це різні потреби: канцтовари, одяг, засоби гігієни, каже Богдана Піскозуб.

Яка допомога буде коректнішою?

1. Звертатися до тих, хто має досвід

Найперша порада від Олесі Яскевич — це звернутися до тих, хто працює в цій системі, довгостроково допомагає інтернатам, або є наставником, впроваджує якісь наставницькі програми. Наприклад, можна звернутись до ГС «Українська мережа за права дитини», БФ «СОС Дитячі Містечка» тощо. 

«Можна написати їм і вам пояснять, як краще допомогти. Вони знають, які проблеми є. Не треба придумувати, можна спитати», — каже Олеся Яскевич.

2. Організувати курс чи заняття

Олеся каже, що у молодих людей, які виходять з інтернатів, дуже мало навичок для дорослого життя: вони не знають, як витрачати гроші чи робити покупки:

«Тому замість трьох ящиків мандарин можна організувати якийсь курс з фінансової грамотності. Або заняття з лідерських якостей, про відповідальність, про сексуальну безпеку, тощо. Ось ця допомога заклала б зерна, які б проросли, бо вона дуже практична», — ділиться Олеся Яскевич.

Або ж можна запросити лікаря, який би оглянув дітей, стоматолога, наприклад, каже Олеся. 

У роботі з дітьми та молоддю з інвалідністю є своя специфіка, бо вони так і лишаються у закладах, навіть після досягнення повноліття. Але у кожного такого закладу вже є постійні волонтери чи організації, які допомагають, тому можна знайти такі контакти і дізнатися про потреби дітей — у медикаментах, харчуванні, памперсах чи кріслах колісних тощо. 

«Варто запрошувати спеціалістів: сенсорних, ігрових чи музичних терапевтів, ерготерапевтів, які будуть показувати персоналу, як взаємодіяти з цією дитиною», — розповідає Олеся.

3. Системна підтримка сімей

Анастасія Степула пропонує підтримувати сім’ї, які опинилися у складних обставинах, щоб діти і не потрапляли до інтернатів. Можна звернутися до організацій, які займаються захистом прав дітей, і попросити контакти сімей. 

«В ідеалі це має бути системна допомога — раз на місяць чи два. Для когось така підтримка — це просто посидіти з дитиною годинку, чи передати подарунки для малюків, чи купити їжу», — каже Анастасія.

4. Наставництво дітей в інтернатах

Це державна програма, у рамках якої охочі мають пройти спеціальні курси і системно бути наставниками для дітей.

«Діти, які виростають у інтернатах, за 18 років не вміють сходити в магазин, попрати речі, приготувати собі елементарний сніданок, не знають, як будуються стосунки. Тож наставництво — це коректний спосіб дати дитині приклад реального життя. Варто приходити до неї раз чи два в місяць, і не порушувати періодичність. Це допомагає дитині сформувати коректну прив'язаність: у неї є один дорослий, який з нею спілкується, який для неї важливий — і ці стосунки довготривалі», — каже Анастасія.

Олеся Яскевич згодна, що це хороша можливість підтримати дитину довгостроково: 

«Людині потрібна людина, не з працівників інтернату, а із зовнішнього світу, яка буде зідзвонюватись, зустрічатись, розповідати, пояснювати, наставляти, ділитися ідеями про вибір професії тощо».

Тож якщо маєте бажання допомогти, то оберіть етичніший спосіб — дізнайтеся про потреби і подумайте, що корисного ви б могли дати дітям. І не лише на День Святого Миколая. А щоб дізнатися, чому інтернати — не найкраще місце для дітей, і як це змінюється, перегляньте відеокурс  «Інституційний догляд: чому потрібен інший підхід?» від ГС «Українська мережа за права дитини». Він буде корисний не лише тим, хто працює у цій сфері, а й загалом українцям, бо існування цієї системи негативно впливає на життя кожного.

_{*прев'ю зображення згенероване за допомогою ШІ.}