Очікування та виклики грантодавців в Україні
Питання ефективного розподілу ресурсів та належної співпраці між міжнародними донорами та локальними організаціями набуло особливої гостроти з початком повномасштабної війни. Якщо до лютого 2022 року пріоритетом донорів була підтримка демократичних перетворень та розбудова громадянського суспільства, то після повномасштабного вторгнення їхня увага зосередилась на невідкладній гуманітарній допомозі.
Це спричинило низку викликів: необхідність швидкого прийняття рішень, партнерство з новими організаціями, які не завжди мають достатній досвід, та вплив глобальних трендів на український контекст.
Контекст
Повномасштабне вторгнення спричинило безпрецедентну мобілізацію допомоги: лише у 2022 році Україна отримала ~$29 млрд офіційної міжнародної допомоги, а за 2022–2024 роки — $105,9 млрд (найбільші донори — ЄС ~$40,5 млрд, США ~$29,8 млрд, МФО). Пріоритети змістилися з демократичних реформ на екстрене гуманітарне реагування. На початку війни донори продемонстрували гнучкість і швидкість, але вже з квітня 2022-го почали повертати вимоги детального звітування. Локалізація стала трендом: навесні 2023-го UHF спрямував ~50% коштів раунду (~$35 млн) безпосередньо українським НУО проти ~18% роком раніше. Втім, велика частина фінансування досі йде через міжнародних посередників.
Ключові висновки (7 гіпотез)
Спроможність. Підтверджено: обмежені адмінресурси та слабкі навички підготовки заявок і звітів у частини НУО ускладнюють співпрацю. Водночас донори здебільшого готові підтримувати «доопрацювання» слабких місць.
Прозорість дає перевагу. Підтверджено: організації з реально впровадженими політиками (HR, закупівлі, конфлікт інтересів, звітність) здобувають довіру й більші шанси на фінансування. Важлива не наявність політик «на папері», а практика застосування.
Гармонізація процедур. Підтверджено: уніфікація вимог між донорами просувається повільно і фрагментарно — через внутрішню бюрократію та відсутність глобального координаційного майданчика; рішення часто блокуються на рівні головних офісів.
Локалізація буксує. Підтверджено: принцип визнано важливим, але реалізацію гальмують громіздкі процедури due diligence, неузгоджені внутрішні політики та комунікаційні розриви всередині донорських структур.
Гнучкість — частково тимчасова. Частково підтверджено: у перші місяці війни донори запровадили швидкі гранти та ширше покриття адмінвитрат, але з стабілізацією повернулися до довгострокових формалізованих підходів, зберігши окремі гнучкі практики.
Моніторинг коштів. Спростовано: контроль ускладнений переважно у роботі з малими й новими НУО; організації, які пройшли належну перевірку, проблем не створюють — процедури, хоч і складні, доводять свою ефективність.
«Перевірені» партнери. Частково підтверджено: донори частіше обирають організації з репутацією та історією співпраці, що звужує доступ новачкам; компенсаторно з'являються «швидкі» та мікрогрантові механізми.
Виклики донорської спільноти
Надмірна бюрократія та тривалі процедури due diligence уповільнюють рішення і створюють бар'єри для нових організацій. Скорочення глобального фінансування, зокрема з боку США, актуалізувало ризик недиверсифікованості — донори радять «розкладати яйця в різні кошики». Покриття адмінвитрат визнається необхідним, але ліміти різняться (7–10%, 15% у міжнародних, 20–25% у національних донорів; нормативна межа в Україні — до 20%); окрема пересторога — «подвійне покриття» адмінвідсотком на міжнародному й локальному рівнях. Бракує координації як між донорами (дублювання зусиль), так і всередині українського сектору — звідси запит на альянси, консорціуми та спільні платформи. Мовний бар'єр і розбіжності у базовій термінології («локалізація», «гуманітарна допомога») ускладнюють порозуміння. Невизначеність майбутнього змушує донорів планувати короткостроково, позбавляючи локальні організації горизонту стабільності.
Рекомендації
Донорам: підтримувати розбудову спроможності (тренінги, менторство, техдопомога); спрощувати й гармонізувати вимоги до перевірки та звітності; допомагати впроваджувати прозоре врядування; посилювати реальну локалізацію та пряме фінансування, сприяти консорціумам; поєднувати швидкі гранти з інвестиціями в інституційну стійкість.
Локальним організаціям: свідомо використовувати можливості розвитку, а не формальну участь; оптимізувати внутрішні процеси під різні донорські вимоги; демонструвати прозорість і ефективне управління на практиці; адвокатувати прямі механізми фінансування; балансувати оперативні гранти з довгостроковою стійкістю; обмінюватися досвідом, будувати альянси та диверсифікувати джерела фінансування.
Автор: ГО “Philanthropy in Ukraine”
