Як НУО пережили припинення американського фінансування і які поради мають

Український громадський сектор здригнувся у січні 2025 року, коли адміністрація Дональда Трампа призупинила усі програми зовнішньої фінансової допомоги. Зокрема, USAID, яка підтримувала безліч важливих і потужних проєктів. Таке жорстоке для нашого суспільства рішення ухвалили нібито, щоб провести аудит і з’ясувати, чи відповідають ці програми зовнішньополітичним цілям нового американського президента. 

Відтоді для багатьох неурядових українських організацій, які отримували гранти для реалізації гуманітарних, освітніх, медичних і медіапроєктів, почалися темні часи. ГО Veteran Hub закрила свою Лінію підтримки ветеранів і хаб з юридичними та психологічними консультаціями у Вінниці. ГО «Доступно.UA» припинила розробку стратегічних документів для п’яти громад щодо архітектурної доступності. Медіа «Свідомі» тимчасово призупинили свою діяльність. А журналісти-розслідувачі з Bihus.info розповіли, що значна частина їхньої роботи фінансувалася USAID, але попросили суспільство підтримати їх і зазначили: «Ніщо важливе не може зникнути, якщо суспільство справді усвідомлює його цінність».

Проте водночас для багатьох цей виклик став періодом трансформацій, пошуку креативних рішень і розбудови нових зв’язків. Згідно з дослідженням Open Space Works Ukraine та ГС «Громадські ініціативи України», станом на лютий 2025 року 75% опитаних НУО вже активно шукали альтернативні фінансові ресурси, хоч тільки 5% розглядали ситуацію як реальний шанс для змін.  

Пройшло вже три місяці — може здатися, що український громадський сектор адаптувався до нових умов. Але чи дійсно це так і яким чином НУО вдається продовжувати свою боротьбу? Розповідають вони самі. 

Благодійна організація «Тепле місто» — це платформа для ініціатив та синергії між ними, яка працює вже 11 років. Спочатку організація була націлена на розвиток Івано-Франківська, зокрема, локальної філантропії, громадянського суспільства, голосу громади в ухваленні рішень на місцевому рівні. Серед знаних проєктів платформи — перше соціальне підприємство в Україні й громадський ресторан Urban Space 100, Urban Space Radio, урбаністичний фестиваль «Сеанс міського сканування», Франківський півмарафон, Промприлад. 

Христя Магас, фандрейзерка платформи «Тепле місто»

Від початку діяльності наша організація фокусувалася на локальному фінансуванні. Формували спільноти, в межах яких місцевий бізнес долучався до наповнення грантового фонду. І вперше питання незалежного фінансування загострилося для нас ще під час ковіду, тоді ми реагували на актуальні запити та проблеми. Під час пандемії ми зупинили грантову програму та перенаправили всю допомогу від бізнесу на антикризовий фонд, який займався гуманітарною допомогою і підтримкою ініціатив, що тримали економіку в місті. В період полегшення пандемії ми хотіли знову повернутися до активної співпраці з бізнесами, щоб бути менш залежними від грантового фінансування, але почалося повномасштабне вторгнення. І, звісно, ми акумулювали свої зусилля, щоб долучитися до підтримки армії — зокрема, запустили ініціативу Save Ukraine Now. 

Саме в цей момент ми стали робити великий фокус на американські партнерства. Гранти «Теплого міста» мали фінансування від фонду NED, велика підтримка від IREX якраз мала надійти для ветерано-цивільного простору, ми мали проводити велику менторську програму для організацій на прифронтових територіях за підтримки USAID. Це була наша стратегічна діяльність на рік, і 70% з неї стало неможливим — в один день.

Пам’ятаю, тоді всі українські ГО проходили подібні етапи — стадії прийняття, одночасний пошук і стукання в усі двері. А паралельно в думках команда, яка десь залежала від цього фінансування, або мала стати частиною проєкту, який так і не відбувся. Тому ми намагалися жонглювати ресурсами так, щоб в організації залишилися люди. А на фоні вже з’являлися пости, що та чи інша ГО закривається, йде на паузу або потребує допомоги тут і зараз. 

Ніби маленький колапс у громадському секторі

Тоді долучалися абсолютно всі: шукали контакти, писали знайомим, робили розсилки з проханнями про підтримку, комунікували з партнерами тощо. Раніше у нас не було індивідуальних підписок на організацію, а тут одразу пішли маленькі донати. І навіть ті 200 грн тішили та нагадували — нас бачать і цінують. 

Також щоденно ми проводили двогодинні дзвінки з усіма, з ким могли зустрітися, щоб зрозуміти, як ми можемо одне одного підсилити. Зокрема, з бізнесами та донорами, про яких раніше ми навіть не чули. В цьому нам, думаю, допомогла комунікаційна стратегія, адже ми використовували різні канали, щоб розказати про себе і попросити підтримки. Також шукали альтернатив серед діаспори — з ким би там ми могли співпрацювати. Дивилися на європейські фонди та можливості. Був супер інтенсивний фандрейзинг, який триває і далі, тому що немає впевненості ні в чому. 

Проте я бачу в цьому і позитивні моменти. Ми ніби всі розуміли, що десь в цьому океані є декілька великих європейських риб, які варто було б спіймати. Європейське фінансування вчитиме наші НУО більше розповідати про себе не тільки на локальному рівні, співпрацювати між собою, адаптовувати свою діяльність до наявних можливостей, а також розвиватиме їхні інституційність, відповідальність та професійність.

З правил та порад, які ми в організації виділили для себе в цій кризовій ситуації та на майбутнє: 

1. Гнучкість і адаптивність — ваші найкращі друзі. Треба усвідомити, що вже не буде так, як було раніше. І якщо ви насправді горите тим, що робите, то знайдете спосіб, щоб продовжити роботу;
2. Завжди покладатися на свою команду. Ми дуже недооцінюємо соціальний капітал тих людей, які з нами працюють. Варто мотивувати команду долучатися до процесів, особливо фандрейзингу, і це може несподівано круто спрацювати. Тоді кожен відчуває себе відповідальним за організацію та вступає в цю азартну гру — знайти фінансування;
3. Думати та діяти оптимістично. Розуміти, що якщо ваш сьогоднішній дзвінок був класний, але вас не можуть нині підтримати, це не означає, що до вас не повернуться через кілька місяців. Це партнерство може перетворитися у дещо фантастичне, тільки дайте йому час. Так само з холодними розсилками. Вам сьогодні не відповіли? Нічого страшного, дадуть фідбек наступного разу. Наприклад, скаути, коли продають печиво і збирають собі на нагороди, подаються в усі домівки. Тому що треба стукати навіть в ті двері, які візуально вам не подобаються. За ними можуть опинитися найщедріші люди;
4. Стукатися до європейських фондів і планувати свою діяльність на наступний рік треба вже весною або влітку попереднього. Бо зазвичай це відбувається в кінці року, але в цьому випадку треба рухатися швидше, зокрема, через бюрократичні процеси.

Українська Волонтерська Служба вже 8 років плекає культуру волонтерства в Україні — заохочує людей долучатися до волонтерства спільно з локальними організаціями та через створення власних проєктів, навчає та підтримує змінотворців у їхній роботі, з особливою увагою до тих, хто працює на прифронтових та тимчасово окупованих територіях.

Анна Бондаренко, засновниця Української Волонтерської Служби

За підтримки програм USAID ми декілька років працювали з волонтерами на прифронтових та тимчасово окупованих територіях: знайомили одне з одним, підсилювали їх знання та навички, давали перевести подих на ретритах у Карпатах, підтримували невеликим фінансуванням, яке дозволяло навчитися ефективно використовувати та залучати й надалі кошти та гуманітарну допомогу. Також проводили багато фахового навчання — з волонтерського менеджменту, комунікацій, розбудови партнерств, безпеки тощо. Усі ці програми повністю фінансувалися коштом міжнародних партнерів, зокрема США. Тож для нас річний бюджет організації зменшився на 60%.

Це стало значним ударом. Але всередині команди ми одразу обговорили можливі стратегії й ухвалили рішення, що точно не можемо зупинити нашу роботу. Натомість поставили перед собою три завдання:

1. Проаналізувати програмну діяльність та визначити, які програми нам критично важливо зберегти, які — оптимізувати, а які ми можемо завершити. Так ми вирішили, що підтримка ментального стану волонтерів — те, за що ми будемо боротися. А освітні програми з волонтерського менеджменту ми можемо зменшити та залишити лише в онлайні;

2. По максимуму зберегти команду та волонтерську спільноту. Для нас було важливо чесно сказати команді та волонтерам про те, як змінюється наша робота, де ми потребуємо підсилення та розуміння;

3. Обговорити з іншими міжнародними партнерами, як ми можемо адаптувати наші чинні проєкти під нові реалії. Це дозволило зменшити програми, які фінансувалися коштом США, в обсягах, але залишити частину найважливіших активностей. 

Ми сфокусувалися на підсилення наших стосунків з тими людьми та організаціями, з якими вже були на зв'язку. Нам дуже допомогло те, що усередині команди ми одразу відкрито обговорювали усе, що відбувалося — скільки коштів ми маємо, як перебудуємо організаційну структуру, як кожен може долучитися до пошуку нових партнерів або підсилення проєктів УВС. Ми робили як формальні зустрічі, так й неформальні в онлайні, де могли обговорити не лише нашу роботу, а й те, що загалом відбувається у секторі.

Ми не сподіваємося на відновлення програм, щобільше — знаємо, що це початок нового тренду, і попереду громадський сектор чекає поступове зменшення й інших проєктів. Тому ми активно працюємо для пошуку нових джерел фінансування, створенням платних освітніх послуг, залученням діаспори та бізнесу до співпраці. Поки не знаємо, чи це спрацює, але спробувати точно варто.

Благодійний фонд Vesta займається комплексною підтримкою ветеранів та їхніх родин, зокрема, родичів загиблих та безвісти зниклих. Окрім безпосередньої благодійної допомоги, надають юридичні та психологічні послуги онлайн. Також у 3 областях (Київській, Черкаській і Вінницькій) діють 4 мобільні бригади. 

Богдана Левицька, голова благодійного фонду Vesta

Ми мали проєкт за підтримки американського уряду на базі Бородянського центру — підвищення кваліфікації різних фахівців, як-то спеціалістів з супроводу ветеранів. Це новостворена посада для людей, які стали б провідниками та підтримкою для демобілізованих. Це був великий масштабний проєкт з хорошим фінансуванням і з можливістю масштабувати досвід, який розійдеться по громадах. Це допомогло б якісніше надавати послуги для ветеранів і підтримувати їх. 

Як тільки зупинилось американське фінансування, ми це одразу відчули. Глобально наші базові процеси від цього не постраждали, але ж запит не зменшився. І наша цільова аудиторія, яка раніше отримувала послуги в інших організаціях, що підтримувалися США, прийшла до нас. У нас була черга в 69 людей на психологічну допомогу — і це насправді великий запит, адже це повна терапія з роботою над запитом до повного завершення. Ще й на той час була лячна тиша в європейському грантовому полі, але, напевно, донорам теж потрібен був час. Зараз всі потроху вилазять з фінансової ями. 

Специфіка нашої допомоги в тому, що непросто залучати кошти на ветеранську сферу. В пріоритеті завжди є і будуть Збройні Сили — і це правильно, без них ні в чому немає сенсу, і наше суспільство має це усвідомлювати. З іншого боку, якщо ми почнемо надавати психологічні консультації ще й військовим, то донори скажуть «це підтримка війни, ми даємо гроші тільки на гуманітарну сферу». І багато хто в громадському секторі це відчуває.

Ми дуже розраховували на цей проєкт від американського уряду. І, звичайно, коли на наших очах всі плани, що ми стратегічно вибудовували, стали руйнуватися — це підкосило. Проте нам вдалося зберегти цілісність організації, хоч кількох людей я тимчасово делегувала в інший проєкт.  В такі моменти якнайкраще проявляються партнери, на плече яких ми сперлися і дивом вистояли. Нам не довелося вигадувати нові способи залучати кошти, ми продовжуємо збирати пожертви від українського та іноземного суспільств, писати гранти, залучати до допомоги бізнеси. Це важко, адже процес нескінченний. Але порівняно з лютим, зараз в рази легше.  

Коли в грантовому Всесвіті організація отримує велике фінансування від Америки, це ніби свідчить про її сталість. Коли ми це зробили, то видихнули з полегшенням — «тепер ми точно довго та впевнено працюємо для ветеранів та їхніх родин». Це «точно» тривало 24 дні. Як керівниці організації мені було важко, як і зараз, але в пріоритеті збереження команди та її емоційного стану. В нас мало фахівців, які якісно працюють і справді віддані своїй справі, тому таких треба тримати близько серця. 

Ми адаптувалися до змін, хоч вони й неприємні. Але у нас є мета — побудувати ветерано-орієнтоване суспільство, з етичною взаємодією та можливостями для комфортної адаптації. То ми всіма засобами до неї рухаємося. 

Попри те, що український громадський сектор періодично стикається з різноманітними кризами, саме в такі гострі моменти демонструє адаптивність, солідарність та згуртованість. Припинення американського фінансування стало болючим ударом, після якого, на жаль, не всі оговталися. Але водночас поштовхом — до нових колаборацій, мобілізації ресурсів, переусвідомлення структури та діяльності організації, до зростання інституційного та емоційного. 

Раніше ми розповідали про те, що таке Внутрішні політики для НУО, чому вони важливі та як правильно їх вибирати.  Адже ці внутрішні документи допомагають регулювати усі процеси організації та роблять її стійкішою.

_{*прев'ю зображення згенероване за допомогою ШІ.}