«Майстерня Мрії»: як у Львові створюють альтернативне життя для людей з психічною інвалідністю

Такі самі, як всі інші

Громадська організація «Майстерня Мрії» працює у Львові з 2015-го року. Вона підтримує молодь з інтелектуальними та психосоціальними порушеннями, допомагає їм адаптуватись у суспільстві, забезпечує послугою підтриманого проживання та денної зайнятості. Організація швидко перетворилась у велику спільноту, де люди знаходять підтримку, розуміння та прийняття.

 Одні з найважливіших завдань центру — соціалізувати людей із психічною інвалідністю, розвивати їхні побутові навички та показати, що вони мають таку саму гідність та права, як і всі інші.

— Ми змінюємо систему і показуємо, що найвразливіші, часто маргіналізовані та відштовхнуті люди не просто живуть серед інших, вони — такі самі, як всі інші. У них теж є гідність, без якої, як без повітря – неможливо дихати. І ми будуємо простір, де вони зможуть нормально дихати. «Майстерня Мрії» — це організація, яка показує, що життя людей з психічною інвалідністю може бути інакшим. Ми будуємо трішки ліпшу версію реальності. 

Крок до незалежного життя: як працюють будинки підтриманого проживання

Наразі «Майстерня Мрії» відкрила у Львові 2 будинки підтриманого проживання. Це таке спеціально облаштоване житло для людей, які потребують допомоги у повсякденному житті, але можуть жити відносно самостійно. 

У цих будинках безкоштовно живуть резиденти віком від 18 до 35 років, які мають вроджені інтелектуальні та психосоціальні порушення. Більшість з цих людей організації вдалось вивести з інтернатів та психіатричних лікарень, де вони жили майже все своє життя. І якби не будинки підтриманого проживання, то там і залишилися б, або потрапили б до геріатричних пансіонатів.

—  У нас є хлопець Ігор із синдромом Дауна, який близько 30 років жив у дитячому інтернаті. Згодом його б відправили у геріатричний центр і вийшло б так, що він все життя прожив у цій замкненій системі. А зараз у нього є дім, де він живе, займається своїми справами, знайомиться з новими людьми та стає частинкою суспільства.

Однак, Галина розповідає, що через бюрократичні складнощі допомогти наразі можуть далеко не всім.

— Зараз ми не можемо сказати, що це шлях, яким може пройти будь-хто. Через бюрократію це складна процедура, під час якої ми звертались до органів місцевого самоврядування за допомогою. Ще декілька резидентів до нас потрапили через органи соціального захисту, звідки до нас зателефонували.

У будинках резиденти живуть своє звичайне повсякденне життя, із побутовими справами, рутиною та обов’язками. Тут вони мають навчитись самостійності, дисципліні та відповідальності. Допомагають їм у цьому асистенти, які знаходяться з ними цілодобово. Галина наголошує на важливості саме слова «асистент», яке, на відміну від «нянечка» або «вихователь», говорить про рівність.

Кожного дня ці молоді люди виконують низку справ: поприбирати, приготувати їжу, поїхати на навчання у денний центр, купити продуктів на вечерю, подбати про власну гігієну та підготуватись до сну. 

— Усі ці побутові справи можуть виглядати дуже простими, але для людини з психічною інвалідністю у них вмонтовано 25 труднощів. Тому їм цілодобово допомагають асистенти, які не роблять все за них, а вчать самостійності. Для прикладу: потрібно навчити резидента користуватись пральною машиною. Якщо доведеться 33 рази показати, як вона вмикається, асистент це зробить. І на якийсь раз резидент самостійно зможе попрати свою сорочку. І це буде його кроком до незалежнішого життя. І так поступово можна дійти до того, що людина зможе адаптуватись у соціумі все з меншим рівнем підтримки. 

Окрім адаптації та розвитку побутових навичок, будинки підтриманого проживання мають ще одну місію — допомагають своїм резидентам стати видимими для суспільства. Адже коли на одній з вулиць Львова з’явився будинок підтриманого проживання для людей із психічною інвалідністю, місцеві жителі віднеслись до цього насторожено. Бо як це воно, жити із сусідами, яких забрали із психіатричних лікарень та поселили біля вас? Галина пояснює, що причина цьому – упереджене ставлення через відсутність відповідної державної політики.

— От у нас є резидент Василь, який 20 років прожив в інтернатах та 5 — у психлікарні. Якщо такий Василь поселиться жити неподалік з вами, можливо ви теж спочатку трохи насторожитесь. І це нормально, адже раніше таких людей сепарували від вас та ховали, щоб їх взагалі не бачили. Але згодом ви побачите, що Василь — звичайний сусід. А ще один хлопець Іван так прижився, що допомагає сусідці доглядати за садом: обрізує гілки, збирає листя і за це ще й отримує гроші. А ще якось у сусідів застрягла машина в снігу, наші хлопці пішли і допомогли штовхнути. І це наче така дрібниця. Але чи думала ця людина, що колись звернеться за допомогою до людей, які були мешканцями психлікарні і вони їй допоможуть? Тому з часом мешканці сусідніх будинків починають розуміти: поруч з ними — звичайні люди.

А ще будинки підтриманого проживання — це можливість для людей з психічною інвалідністю жити окремо від батьків.

— У нормальному форматі людина з інвалідністю має жити окремо від батьків і мати підтримане працевлаштування, з чим в Україні поки що проблема. Або мати інші змістовні активності, якщо вона не може ходити на роботу на повний або скорочений робочий день. І ось це і є екосистема підтримки дорослих, коли людина з інвалідністю функціонує у суспільстві так само, як всі інші дорослі люди.

Спробувати власні сили у безпечному середовищі

«Майстерня Мрії» облаштувала у Львові два Центри денної зайнятості для людей з психічною інвалідністю, де надають соціальні, психологічні та освітні послуги. Тут займаються протягом робочого дня з понеділка по п’ятницю. Сюди приходять як резиденти з будинків підтриманого проживання, так і молодь, яка живе зі своїми сім’ями. У центрах навчаються навичкам самообслуговування, фінансовій грамотності, молодь освоює кращий контроль над своїми емоціями та розуміння інших, організовує власні заходи та активно залучається до подій в громаді. Також є музикотерапія та заняття в арт-студії. Однак, головні завдання цих центрів спрямовані на соціалізацію і побутову самозарадність тих, хто їх відвідує. Тобто — вміння подбати про себе.

— Наші денні центри є своєрідним адаптаційним періодом для тих, хто згодом зможе піти на роботу.  Однак,  вони є дуже корисними і для тих, хто не зможе піти працювати.  Тому що тут вчаться бути самостійними, організованими та соціалізованими. 

Галина розповідає, що «Майстерня Мрії» дає людям можливість спробувати власні сили у безпечному середовищі, але задає дисциплінарну рамку, аби вони звикали до графіків та ритмів. Це все служить підготовкою до майбутнього працевлаштування та реалізації у житті. Адже ці люди знаходяться ізольованими від зовнішнього світу, без можливості будь-якої реалізації та розвитку. Однак, це не означає, що у них немає для цього потенціалу.

— Іноді в тебе немає мрій щодо того, ким ти хочеш бути, бо тобі ніхто не казав, що ти можеш кимось бути. У нас є історія, коли ми допомогли одній дівчині організувати проєкт з малювання у співпраці з нашими партнерськими організаціями. Вона презентувала цей проєкт, згодом проводила кураторську екскурсію, де представляла ці картини. І вона повірила у себе. Чи говорив їй хтось у житті, що вона проведе кураторську екскурсію і творитиме мистецтво? Не думаю. 

Окрім цього, денні центри є помічниками для батьків молоді з психічною інвалідністю. 

— Наші центри — це  можливість для молоді розвиватись, а для їхніх батьків — вийти на роботу. Бо зазвичай як: дитина закінчила школу і їй немає куди далі йти, бо у державних закладах дуже мало місць. І батькам доводиться залишатись вдома з дітьми. Сьогодні, завтра, наступні 20-30 років. Дитина вже давно стала дорослою, але батьки залишаються з нею вдома, втрачаючи можливість кар'єрного розвитку та соціальні зв’язки. І згодом вони перетворюються просто на батьків дитини з інвалідністю. Тому ці денні центри класно працюють ще і для сім’ї.

Саджаємо зерна та шукаємо підтримки

— Для нас дуже важливо налаштувати усі робочі процеси так, щоб робота організації працювала за будь-яких умов. Щось може змінитись у світі, але послуга має бути стійка. Нам треба напрацювати ще багато всього, аби допомагати цим людям стільки, скільки вони цього потребуватимуть.

За роки роботи «Майстерня Мрії» пройшла трансформацію від двох невеликих кімнат у денному центрі з роботою на волонтерських засадах — до великої організації з будинками підтриманого проживання, денними центрами та сформованою командою. Наразі в організації є управляюча ланка, адміністративна частина, координатори та асистенти. Наразі працюють над створенням відділу фандрейзингу.

Галина розповідає, що чітка структура та розподіл обов’язків дуже важливі для організації робочих процесів. Це рятує їх від стресових моментів та хаосу.

Більшість витрат організації — це зарплати, обслуговування будинків підтриманого проживання та денні центри. Усі приміщення, де живе та займається молодь, – орендовані, однак, команда активно працює із містом та громадою, аби їм виділили житло або землю під будівництво. Це допоможе зменшити витрати.

— Зараз наш найбільший виклик — це війна та її вплив. А також відсутність державного забезпечення. Тому через оцю постійну нестабільність нам доводиться бути гнучкими, щось перекривати, залатувати та вигадувати. Нам доводиться будувати доріжку по якій ідемо. А хочеться не будувати той міст перед собою, а мати дорогу, по якій ідеш і робиш класну послугу.

Ще один виклик для організації — відсутність навчених фахівців на ринку, бо в Україні ніде не готують асистентів для людей із психічними порушеннями. 

— Тому ми зараз займаємось таким масштабним та нікому не видимим напрямом діяльності, як формування плеяди фахівців, які добре розумітимуть цю послугу. Навіть якщо хтось піде від нас в іншу структуру, вони вже матимуть розуміння і понесуть ці знання далі. Ми зараз набудовуємо альтернативу отій системі працівників інтернатного типу.

Галина додає, що наразі організації потрібне фінансування, щоб запустити більше локацій та мати змогу допомогти більшій кількості людей. Тому зараз команда знаходиться у пошуку донорів та кампаній із бізнесом.

– Я думаю, ми зараз саджаємо зерна, які принесуть дуже класні плоди. І вони будуть корисними не тільки тим, з ким ми працюємо напряму, але і загалом суспільству. Нам треба підтримка зараз і треба буде в майбутньому: репостом, донатом, волонтерством, будь-чим. Коли у нас буде більше грошей, ми запустимо більше локацій, де працюватимуть спеціалісти та супроводжуватимуть нашу молодь. Через це буде траплятись більше природних ітерацій, не через білборди, а через те, що твій сусід Василь допоміг почистити то сад. Або через те, що твоя сусідка Іванка, яка має психічне порушення,  сьогодні з тобою привіталась. Тільки так стигма знижуватиметься, люди з ментальною інвалідністю інтегровуватимуться у суспільство, будуть принятими та зможуть жити повноцінне життя.

_{Фото надані ГО «Майстерня Мрії».}