Прозорі: Як ГО «Об'єднання родичів політв'язнів Кремля» пройшла верифікацію і продовжує повертати українців додому

Близько 8000 українських військовополонених та 16 000 цивільних перебувають в російській неволі за офіційними оцінками. Але насправді їх більше.

І це тільки підтверджені випадки, насправді ж цифри можуть бути значно більшими. За те, щоб повертати наших людей додому, борються міжнародна спільнота, уряд країни, правозахисні та громадські організації, а також самі родичі тих, хто чекає на звільнення. Це непростий, довготривалий та багаторівневий процес, який може затягуватися на роки. Про це українці дізналися на власному досвіді, коли у 2014 році Росія розпочала збройну агресію й стала викрадати наших людей. 

Тоді не було спеціальної поліції, профільних організацій, відповідних кабінетів у держустановах, навіть соціальної реклами по телебаченню щодо того, що робити, коли твого рідного викрали, незаконно ув’язнили та вигадали звинувачення. Тому у 2016 році розгублені, емоційно виснажені та дезорієнтовані родичі українських політв’язнів  об’єдналися, щоб разом зрозуміти, що робити, і повернути своїх близьких. Це були перші кроки майбутньої громадської організації «Об'єднання родичів політв'язнів Кремля».

Зараз це одна з ключових ініціатив в Україні, що допомагає родинам цивільних у незаконному ув'язненні боротися за їхнє повернення. Її мета — зробити так, щоб бранці Кремля дожили до свого звільнення, наблизити цю довгоочікувану подію та домогтися справедливості для повернених. Проте в організації не намагаються врятувати самотужки кожного та кожну, натомість діють стратегічно, впливаючи на державну політику та просуваючи рішення, які цьому посприяють.

Співпраця з державою

Окремий напрямок роботи — ресурсна підтримка родичів українських політв’язнів. Це правова та соціальна допомога не тільки тим, хто досі в неволі, а й тим, хто вже звільнився. Адже, на жаль, у таких людей попереду ще довгий шлях реабілітації та реінтеграції, тому наша відповідальність як суспільства — підставити плече та допомогти подолати його безболісно.

Держава також має обов’язки перед своїми громадянами, головний з них — гарантувати безпеку. Якщо щось пішло не так і людина постраждала від воєнних дій або окупації, — у неї забрали все, її незаконно ув'язнили, катували, але їй вдалося вижити та повернутися, — то потреба та сама. Безпека. Держава має взяти відповідальність за те, що не впоралася з цим завданням раніше, і нарешті допомогти своєму громадянину відновити повноцінне життя.

«Тому ми намагаємося не просто державу критикувати, а змінити її зсередини. Україна, навіть після здобуття незалежності, досі будує власні інститути. Взаємовідносини в суспільстві недостатньо врегульовані, а практики досі спираються на деякі радянські приклади. Тому ми всі беремо участь в будівництві державних інститутів і в запровадженні політик, які будуть природні для нашого суспільства. А для нього, на відміну від країни-агресорки, найважливішим є життя людини. Ми ж як організація котимо той камінчик, який відповідає за людиноцентричний підхід держави щодо громадянина», — пояснює голова правління ГО «Об'єднання родичів політв'язнів Кремля» Ігор Котелянець. 

Якщо спочатку родичі політв’язнів все робили навпомацки, експериментували, шукали, досліджували, залучали різних експертів, то зараз представники організації й самі мають унікальну експертизу. Вони напряму працюють з органами державної влади, щоб вводити правила та політики, як і чим допомагали українцям в неволі. 

Таким чином адвокатували розробку та ухвалення в Україні спеціального закону про соціальний правовий захист осіб, які були позбавлені особистої свободи внаслідок збройної агресії РФ. Зокрема у документі йшлося про те, що держава має виділяти кошти на допомогу тим, хто опинився в незаконному ув’язненні. У 2017 році організація стала частиною робочої групи, де разом з юристами розробляли та прописували цей проєкт. Спільна вмотивована робота та адвокація спрацювали — президент Володимир Зеленський схвалив закон, а у січні 2022 року, за місяць до повномасштабного вторгнення, за нього проголосували у парламенті. 

І це вже велика перемога для «Об'єднання родичів політв'язнів Кремля», проте, як виявилося, треба ще зробити так, щоб положення документа запрацювали. Тому зараз адвокаційні та аналітичні зусилля команди зокрема спрямовані на те, щоб змусити державу імплементувати цей закон. Бо працює лише маленька частка зобов'язань, а люди за російськими ґратами та тільки-но звільнені все ще потребують підтримки. 

Історія на мільйон

Команда організації зізнається, що іноді важко довести не тільки іншим, а й собі особисто, що їхні зусилля впливають на звільнення українців. Не існує переконливих доказів, що саме той чи інший крок сприяв тому, що батько через багато років знову обняв свого сина, чи що дружина дочекалася на коханого після численних катувань в російських тюрмах. Проте Ігор Котелянець може на власному досвіді стверджувати, що його проактивна робота допомогла звільнити рідного брата. 

Євгена Панова у 2016 році зупинили на лінії розмежування між Херсонською областю і Кримом. За спогадами самого чоловіка, представники ФСБ витягли його з автомобіля та вдарили по голові. Після натягнули мішок на голову та повезли в невідомому напрямку. Близько місяця утримували у підвальному приміщенню, катували та знімали це на камеру. І, за класичною схемою, вимагали на відео зізнатися, що він є спецагентом, який планував здійснити терористичні акти на території Криму, підірвати заводи, водопостачальну станцію та вбити багато людей. А після відмови незаконно ув’язнили. Понад три роки Євген Панов провів у російській неволі за вигаданими звинуваченнями. 

Ігор Котелянець весь цей час не втрачав надію та робив все для того, щоб повернути не тільки брата, а й інших політв’язнів. Проактивно співпрацював з органами державної влади та парламентськими структурами, займався міжнародною адвокацією, ініціював інформаційні кампанії та загалом робив цю та інші історії видимими. Зараз правозахисник зізнається — він відчуває, що завдяки його роботі та цінній підтримці близьких, все вдалося. У вересні 2019 року внаслідок першого після інавгурації Володимира Зеленського обміну, його брат повернувся додому. 

Щобільше, в організації неодноразово спостерігали — як тільки починали адвокатувати про звільнення конкретної людини, співпрацювати з Офісом Президента та звертатися до комітетів ООН, над нею переставали знущатися в російській неволі. Адже росіяни воліють приховувати свої злочини, коли до українців за їхніми ґратами прикута ще й міжнародна увага. Так само з людьми, ув’язнення яких РФ не визнає. Як тільки в «Об'єднання родичів політв'язнів Кремля» дізнавалися про їхнє точне утримання та інформаційно просували ці факти, Росія під тиском зізнавалася та навіть іноді повертала ув’язнених. 

«Порядків, алгоритмів, положень, як треба звільняти заручників, не існує. Тим паче для України, яка першою у світі опинилася в гібридній війні. Ми, громадянське суспільство, експериментуємо та створюємо ці механізми. Тому треба діяти. Ми точно знаємо, що якщо нічого не робити — не повідомляти про зниклого родича, не заводити справи, не нагадувати про цю історію публічно — ця людина не буде звільнена», — додає Ігор Котелянець. 

Верифікація без вагань

В ГО «Об'єднання родичів політв'язнів Кремля» впевнені, що для результату треба не тільки вміти гарно говорити, а й вкладатися у стійкість та розвиток організації. Зокрема, фінансово. Згадують, що вперше це усвідомили у 2018 році, коли фронтмен гурту «Бумбокс» Андрій Хливнюк несподівано подзвонив, запросив на зустріч і пожертвував суттєву на той момент суму грошей саме на розвиток проєкту. Тоді змогли купити елементарні, але необхідні речі, як-то принтер та печатку, та найняти першого менеджера в команду. Це стало поштовхом для того, щоб організація повірила в себе.

Зараз в ГО розуміють, що треба ставати класичною організацією з органами управління, механізмами роботи, проведенням ревізій, перевірок, аудитів тощо. Тому першочергово склали план розвитку на найближчі роки, поступово розробляють внутрішні політики та порядки. Зокрема тому й наважилися пройти перевірку due diligence від Philanthropy in Ukraine — щоб зрозуміти, чи все роблять правильно та чого не вистачає. 

Про саму Philanthropy in Ukraine до цього постійно чули гарні відгуки у вузьких колах, а Ігор Котелянець під час навчання в УКУ познайомився з іншими організаціями, які вже пройшли верифікацію. І дізнався, що після цього можна потрапити в відкритий каталог надійних і стійких НУО, який переглядатимуть потенційні донори. В організації одразу вирішили — вони мають там бути.

До можливих результатів ставилися з позитивом. Вирішили, що якщо незалежні експерти дадуть високу оцінку, то це тільки підсилить їхню репутацію. А якщо фідбек буде негативним, то він не виглядатиме як «Ви такі погані». Натомість це буде зона для розвитку, розкладений по поличках аналіз організації з усіх сторін та ще й безплатний. Тому в «Об'єднанні родичів політв'язнів Кремля» не вагалися. 

Завдяки роботі над опитуванням в ГО ще раз переконалися, що їхня сильна сторона — унікальність та експертиза, адже від початку існування проєкту це не команда професіоналів, а представники бенефіціарів. По суті така само вразлива група, але шалено зацікавлена, а тому надійна. Та й найбільша цінність організації — її люди, які працюють з надважкою темою та часто через біль, адже з 2022 року також почали документувати воєнні злочини. 

Визначили й слабку сторону — як не дивно, теж люди. Якщо у 2016 році родичі політв’язнів ініціативно зібралися, щоб створити класичну ГО, зараз ця проактивність трохи згасла. Пройшло багато років і хтось звільнив своїх близьких, а хтось — ні. З’явилося, на жаль, багато свіжих історій, які перекрили кейси попередніх років. І коли ця рана вже не так болить, а надія потроху згасає, сил майже не залишається, що абсолютно природно. Тим часом люди в команді — дуже цінні, їхня експертиза нарощувалася роками, їх не можна втрачати. Тому в організації поки не розуміють, як цьому зарадити. 

Ще однією проблемою виділили короткотермінові гранти, які не дають відчуття безпеки. А це своєю чергою заважає розвиватися організаційно, адже всі сили спрямовують на пошуки фінансування. Тому після заповнення анкети усвідомили — треба шукати інституційного донора. 

Загалом про процес верифікації відгукуються як про в міру складний, але важливий, тому що провели величезний шмат роботи, який характеризує організацію з усіх позицій. Багато матеріалів треба було знайти, підготувати, завантажити, дописати, передивитися. Не вистачало деяких політик, попри те, що їх і так виконували згідно з законодавством, просто не оформлювали в документи. Наприклад, з безпеки, хоча деякі документатори ініціативи працюють в Криму. Також частина політик розроблялася ще на початку формування ГО, тому їх треба було актуалізувати. Це зайняло близько місяця, крім того, виникла затримка, тому що річний звіт за 2024 рік, який вартувало додати до анкети, ще не був фіналізований. 

«Ті рекомендації, які ми отримали від Philanthropy in Ukraine, долучили до плану організаційного розвитку, який у нас вже був. Це дуже цікаво, адже оцінку дає зовнішня сила, з якою ви раніше не контактували. Це можливість побачити свою роботу по-іншому. Експертна оцінка показала, що ми занижували свої досягнення та результати. Тепер ми маємо краще уявлення про свою роботу», — додає Ігор Котелянець. 

Поради для НУО

ГО «Об'єднання родичів політв'язнів Кремля» радить всім очільникам НУО прокачувати стійкість та міцність, структуру та менеджмент своїх проєктів. Щоб на колег можна було спертися, а план на випадок непередбачуваних дій був залізобетонним. 

«Якщо ти хочеш, щоб твоя справа жила, навіть коли тебе не буде, в неї треба вкладатися», — Ігор Котелянець. 

Також наставляють: 

1. Будьте впевненими у своїх принципах. Партнерство — це про рівність. Не думайте, що донор, менеджер, партнер завжди правий. Ви найрозумніші в тому, що робите. Тому не бійтеся бути тими, хто може висловити свою думку та просувати свої правила;

2. Вивчіть посібник щодо структури політик від Philanthropy in Ukraine. Хоч це скоріше інструкція для проходження верифікації, там концептуально зібрано все головне, що організація повинна мати для прозорої та чіткої роботи. Також можна завантажити шаблони п’яти основних політик — за посиланням;

3. Подивіться відеолекції на YouTube-каналі від Synergy Development. Там комплексно розповідають, як організаціям отримати гранти, що для цього мати та як діяти з бізнесового погляду;

4. Читайте книги, які пояснюють, хто ми. «Глобальну історію України» Ярослава Грицака, щоб зрозуміти, що ми насправді не нащадки знедолених кріпаків, які просто постійно страждали. «Збагнути Росію» Олександра Палія, яка описує культуру і менталітет росіян, починаючи з XV століття. Книгу Володимира Січинського «Чужинці про Україну». Їх важливо почитати, щоб розуміти, чому наші організації громадянського суспільства такі, які вони є зараз, і чому у РФ подібні неможливі;

5. Вивчайте інформацію про українських історичних постатей. Про Євгена Коновальця, щоб зрозуміти, що сталося з УНР і які висновки ми можемо зробити. Або чому нам треба думати як Євген Чикаленко, який казав, що Україну треба любити не тільки до глибини душі, а й до глибини кишені. 

Але найголовнішу пораду все ж пан Ігор Котелянець дав наприкінці: 

«Донори й партнери завжди кажуть нам: “Тримайтеся, будьте стійкими”. Але справжня стійкість починається не з того, щоб витримати все на надриві, а з того, щоб вчасно відновлювати власний ресурс. Якщо громадський діяч чи активіст вигоряє, то зникає не лише він, а й уся організація з її важливою місією. Тому піклування про себе має бути в пріоритеті — так само, як і допомога іншим. Треба дозволяти собі розклеїтися, відпочити, відновити сили, знайти час для життя поза роботою. Це не слабкість, а стратегічна умова нашої стійкості. Лише наповнившись знову, можна по-справжньому служити іншим. Бо якщо не буде вас — не буде й тих, хто бореться за людей у найвразливіших ситуаціях».

Також вас може зацікавити стаття Прозорі: як у ВБО «Даун Синдром» прийняли виклик due diligence та не пошкодували.

_{Фото: «Об'єднання родичів політв'язнів Кремля»}.